ТЕСТ НА ВОШИВІСТЬ

Автор: Максим Левада | 03 вересня 2020 18:10 |

Є дві категорії людей. Перші вважають, що справжня компетенція передбачає фахову освіту та особистий практичний досвід. Стосовно науки та наукової діяльності це означає гарну школу або вчителя, обов’язкове знання та розуміння теорії й методології, а ще апробацію свого наукового рівня у вигляді наукових публікації, виступів на конференціях та рецензій або відгуків.


Іншім достатньо впевненості в своєму месіанстві та непогрішності. Вони схильні до сакралізації певних авторитетів, яких відбирають довільно та сприймають в якості канонічних священних текстів. Такі люди водночас позиціонують себе і як взірець патріотизму, і як зразок наукової компетентності. Переконати їх неможливо, бо це віра або культ.

Правда, діяльність їхня чомусь стосується лише історії, а в колоїдну хімію або мікробіологію вони лізти не ризикують. А історія ними не лише трактується, вони оприлюднюють свої спостереження у формі політичних доносів.

Наведу декілька таких прикладів стосовно повідомлень про державну зраду:

Національний заповідник Софія Київська: «Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують».

Знов про Софію: «Панове українські музейники, то чи не настав час на 27-му році незалежності порушувати питання про розпуск вашої промосковської фракції?».

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник: «Впродовж п’ятьох екскурсії ми жодного разу не почули словосполучення національна святиня чи національне надбання.

Національний музей «Київська картинна галерея»: «такими екскурсіями Україна віддає найцінніше, що має – національну ідентифікацію».

Національний художній музей України: «екскурсійний супровід Національного музею дотепер складається із заїжджених малоросійських тез».

Музей-заповідник «Поле Полтавської битви»: «Чому влада України не реагує на загрозу державній безпеці?».

Знов «Поле Полтавської битви»: «Вважаємо, що сьогодні вкрай необхідним є створення в Україні спільного бачення кожного українця на ключові події української історії».

Остання фраза занурює в далекі спогади…

Уся ця риторика мені дуже-дуже знайома, бо мої молоді роки припали на той сумнозвісний застійний період СРСР. Тоді була така особлива категорія людей, яких називали номенклатурою – інструктори райкомів. Вони не робили нічого, окрім того, що відслідковували порушення комуністичної моралі. Порушення знаходили в усьому – в книжках, в музиці, в зачісках, поведінці. А раз на рік проводили «ленінський залік», де перевіряли кожного – скільки він прочитав праць «класиків», як брав участь у громадському житті, суботниках, зборах тощо. І багатьом там ламали долі… Але цікаво, що самі вони були ідеальними пристосуванцями – тільки-но розвалився СРСР, більшість з них зробила блискучі кар’єри, зокрема й в політиці або громадському секторі, перетворившись на «справжніх патріотів».

Дивні дива, але усе це зараз повернулося, начебто СРСР нікуди не зникав. І не лише тому, що з’явився цей енергійний прошарок «професійних патріотів», які вирішують, хто тут справжній, а хто за «руський мір». Вони так саме пристосовуються до змін ситуації, як і раніше.

Останній випадок стосується Національного музею історії України. Думаю, багато хто знає, що цього року його очолив доктор історичних наук Федір Андрощук. Він 20 років пропрацював у Стокгольмі та зробив собі ім’я в Європі як авторитетний і поважний вчений. Але при цьому виникла одна проблема – за ці роки він геть забув усі особливості нашого буття та манери, які тут дозволяють собі в публічному спілкуванні. Тому поява агресивних невігласів, думаю, стала для нього певним шоком.

Ось який тон обрала одна професійна патріотка, публічно спілкуючись з доктором наук, директором національного музею: «Розпочати знайомство з цієї темою радимо з праці Сергія Висоцького “Київська писемна школа 10-12 ст.”, Львів 1998. Якщо не зрозумієте – пишіть, порадимо ще декілька авторів».

Фразу «якщо не зрозумієте – пишіть, порадимо…» в жодній країні не дозволить собі навіть вчений, опонуючи якомусь колезі. Тим більше – журналіст у розмові з відомим науковцем. Я не хочу нагадувати, що хамство це останній аргумент негідника, але повернуся іще до своєї тези про пристосуванців.

Справа в тому, що претензії, з якими викривачки виступили цього разу, виникли не вчора. Висновок, що «за гроші українських платників податків Національний музей історії України продовжує популяризувати ідеї, які працюють на посилення російського агресора» коментувати я потреби не бачу, але вітрина, до якої причепилися авторки тексту існує в музеї споконвіку. Чому ж лише зараз вони її побачили?

А тому, що останні п’ять років цей музей очолювала людина з якою одна з авторок доносу давним-давно і дуже добре знайома. І всі ці роки це був «правильний» музей, якого ніхто не чіпав. Усе там було так, як того прагне «справжній патріот» – і політично-патріотична тріскотня, і сакральні заходи, і весь необхідний набір «небайдужих національній історії». А те що головний музей країни втрачав обличчя та авторитет, вони не помічали.

Наразі ситуація помінялася, музей вже «неправильний», чи-то «несправжній». Ось і пристосовуються  час писати доноси!

Хоча я можу тут і помилятися, може вони звичайні провокаторки! А це дійсно, вплив того "руського міру" від якого музеї повинні захиститися. І робити це варто публічно!

P.S. Поки я писав цей текст, я весь час думав про те, як дивно в нас співіснують дві протилежні точки зору. Комусь здається, що Україна це частина всього світу. Самобутня, цікава, пов’язана своєю історію з іншими землями та народами. Інші впевнені, що світ – це лише частина України. З останніми спілкуватися важко – вони нікого не чують та безкінечно відтворюють себе і систему до якої звикли. Це, власне, і є ознакою того явища, яке визначають як homo soveticus. У цьому я переконався, коли зранку, вже після цієї публікації, прочитав характеристику, яку дає мені одна з авторок текстів, про які тут згадував:

«Це когорта "науковців", які люблять читати про мечі, а історію України і Основний закон (особливо у статтях про гарантію свободи слова і думки) знають лише у радянському форматі. Саме за радянсько-кгбшним принципом ці науковці не здатні апелювати чи вести дискусію. Їхні традиційні методи - це наліплювання брутальних ярликів і фрази на зразок - "це дурня", "це фігня", "ви не фахівці" (щодо останнього, то саме таким ярликом подібні "науковці" травили нашого прекрасного історика Михайла Брайчевського»…

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Жовтень 2020

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Вересень | Листопад