ДЕРЖАВНИЙ ОРГАН, ДЕРЖАВНИЙ ФОНД І ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ

Автор: Максим Левада | 16 серпня 2020 18:20 |

Якщо держава, замість того, щоб фінансувати освіту, або медицину, або органи правопорядку, буде фінансувати лише окремі заходи по цих напрямках, держава зникне. Але чомусь таке вважається можливим у культурі.


Як приклад візьмемо два напрямки, які в будь-якій нормальній країні є основними пріоритетами держави в культурній політиці. Це музейна галузь і охорона пам’яток.

Кожний музей обласного підпорядкування є базовим музейним закладом цілого регіону. Фінансується він з обласного бюджету, а підпорядковується відповідним обласним органам влади.

Але музейні предмети, які цей музей зберігає та експонує, не належать ані йому, ані обласній владі чи громаді. Вони є власністю всієї держави і передані музею від її імені в т.зв. оперативне управління.

Держава, в свою чергу, встановлює певні правила стосовно цих експонатів. Такі вимоги є обов’язковими для виконання, і стосуються вони умов зберігання, охорони, реставрації тощо.

Але водночас держава ніяк не фінансує те, що вимагає від музеїв. Обласні ж бюджети спрямовані передусім на зарплату та комунальні видатки. Ось чому музеї змушені самі заробляти, приміром, на охорону. При цьому, рівень музейних колекцій часто вимагає виключно державної охорони, яка надзвичайно дорога через монополізм держохорони. Тобто, музей повинен охороняти, але має сам заробити на ту охорону.

Парадокс, що Мінкультури не фінансує видатки комунальних музеїв, попри те, що зберігають вони колекції загальнодержавної власності. Але все це стосується не лише охорони, але й клімат-контролю, стану фондосховищ та вітрин, систем сигналізації та відеоспостереження, видатків на реставрацію. Поза дужками я залишу проблему зарплат та коштів на поповнення колекцій, хоча ці проблеми також пов’язані із загальнодержавною музейною політикою.

Заробіток популярного музею в нормальній країні має приблизне співвідношення 60 % на 40 %, де 60 – це бюджетне фінансування. Але ті кошти, що музей заробляє сам, він спрямовує на власний розвиток – проекти, дослідження, публікації тощо.

Те саме стосується й культурної спадщини. Держава не забезпечує виявлення пам’яток, паспортизацію, дослідження та реставрацію (навіть тих пам’яток, що не підлягають приватизації). До сьогодні не паспортизовані навіть усі пам’ятки національного значення, а це мало би зробити Мінкультури в першу чергу. Я вже не кажу про матеріальне забезпечення галузі та кількість співробітників. Не можна уявити собі, щоб на область було лише три лікарі або поліцейські. Але три-п’ять пам’яткоохоронці на велику область це цілком звична для нас ситуація. Це державна політика, яка не здійснюється та не фінансується навіть символічно.

Згадаю і реставрацію пам’яток. Державна система підготовки реставраторів практично зруйнована, тому реставрацію часто проводять будівельники, які фактично здійснюють ремонт, що знищує пам’ятки.

Але поки держава не фінансує і не виконує всіх своїх безпосередніх обов’язків, вона попросту не має права витрачати кошти на щось інше в сфері культури. Наголошую – не у вигляді конкурсів або грантів, усе це повинно фінансуватися обов’язково та беззаперечно. І поки ці видатки не забезпечені, витрачати кошти на щось інше неможна!

2017 року прийнято закон «Про Український культурний фонд». Тоді, в пояснювальній записці, було обґрунтована необхідність створення цього фонду: «Згідно з проектом Фонд є бюджетною установою, що виконує спеціальні функції щодо сприяння національно-культурному розвиткові, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством культури України». Передбачалося, що відбудеться певне розвантаження Мінкультури, якому дійсно було нелегко забезпечувати фінансування усієї галузі.

І закон так і визначив: «Діяльність Українського культурного фонду спрямовується та координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв». Якщо хтось не знає – цей центральний орган і є Мінкультури. Отже, з 2018 р. Мінкультури може чесно відмахнутися від закликів щось фінансувати, спрямувавши питання до УКФ.

Проте, є дві суттєві обставини! Перша – йдеться про безумовні видатки, які не фінансуються конкурсне. Сигналізація відповідного рівня має бути в кожному музеї, де є державна частина музейного фонду. Друга обставина – діяльність, точніше, спрямування, самого УКФ.

Мінкультури, яке «спрямовує та координує» діяльність УКФ, повинно діяти виключно в межах параметрів, які визначені в Положенні про це міністерство. На сьогодні йдеться про наступні напрямки, по яких міністерство формує та реалізує державну політику в сфері культури:

– державна мовна політика;

– популяризація України у світі;

– державне іномовлення;

– інформаційний суверенітет України (у частині повноважень з управління цілісним майновим комплексом Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ») та інформаційна безпека;

– кінематографія;

– відновлення та збереження національної пам’яті;

– міжнаціональні відносини;

– релігія та захист прав національних меншин в Україні;

– мистецтво;

– охорона культурної спадщини;

– музейна справа;

– вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.

Цікаво порівняти завдання міністерства з напрямками діяльності фонду, яким воно фактично керує. Ось вони такі:

– аналітика культури:

1. Документи для вироблення культурної політики;

2. Соціологічні дослідження;

3. Прикладні секторальні/міжсекторальні наукові дослідження;

– Навчання. Обмін. Резиденції. Дебюти (Н.О.Р.Д):

1. Освітні програми;

2. Мобільність та програми обміну;

3. Резиденції;

4. Дебюти;

– Інноваційний культурний продукт:

1. Виставкові та кураторські проекти;

2. Музика;

3. Театр / Танець / Цирк;

4. Література;

5. Культурна спадщина;

6. Мода і дизайн;

7. Урбаністика та креативні хаби;

8. Локальні фестивалі;

– Аудіовізуальне мистецтво:

1. Телепродукт;

2. Радіопродукт;

3. Мультимедійні технології;

4. Відеоконтент для альтернативних медіаплатформ;

5. Анімаційні та відеоігри, мобільні додатки;

– Інклюзивне мистецтво:

1. Підтримка митців з інвалідністю;

2. Інклюзивний культурний продукт;

3. Інклюзивне суспільство;

– Знакові події:

1. Підтримка знакових подій в Україні;

2. Підтримка участі України в знакових міжнародних подіях;

3. Пам’ятні дати визначних подій в українській культурі;

4. Пам’ятні дати видатних особистостей в українській культурі;

– Мережі й аудиторії:

1. Створення мереж у сфері культури;

2. Посилення мереж у сфері культури;

3. Розбудова міжнародних зв’язків;

4. Формування аудиторії;

– Культурні столиці України:

1. Велика культурна столиця;

2. Мала культурна столиця;

– Культура. Туризм. Регіони;

– Культура для змін;

– Стипендії;

– Діти культури;

– Культура в часи кризи: інституційна підтримка.

Порівняння дуже сумне та тривожне – існують величезні лакуни і, що найнебезпечніше, по найбільш проблемним напрямкам.

Культурна спадщина згадується проміж літературою та модою, хоча і література, і мода взагалі не повинні бути предметом фінансування з боку держави. Ще гірше, що культурну спадщину засунули до програми «Інноваційний культурний продукт», яка на думку фонду повинна: «через інновативний підхід (чому «інновативний», а не інноваційний, не знаю!) розвивати різні сектори культури. Також програма спрямована на створення умов для культурного самовираження шляхом творення інноваційного конкурентоспроможного культурного продукту. Культурним продуктом у рамках програми є творчий та інтелектуальний результат людської праці в процесі культурної діяльності, творення якого направлено на сприяння розвитку культурної галузі». Але культурну спадщину треба не розвивати, а зберігати!

Я не можу точно сказати в якій спосіб і як треба витрачати держбюджет, але на мою думку такі напрямки як музеї, культурна спадщина, бібліотеки та мистецька освіта повинні фінансуватися лише по державних програмах, без будь якого грантового фонду і в першу чергу. Все решта – знакові події, інновації, культурні столиці, це десерт, який можна подавати лише коли забезпечені базові потреби. Але навіть в такому випадку треба бути дуже обережними – бо неможна виділяти кошти заповіднику на події та заходи, якщо він за 20 років існування не розробив земельної документації та не отримав акту на землю. Бо це означає, що він не виконує своїх основних функцій задля яких і був створений.

Тепер, після «на що дають» скажу кілька слів про тих «хто дає». Зараз я стикнувся з прикладом, коли дуже активна, але малокомпетентна людина опинилася серед експертів УКФ, як «аналітик культури». Жодного стосунку вона до цього не має, але правила УКФ дозволяють заявити про себе як про експерта практично будь-кому. Хоча, насправді ті, хто здатен робити якісну аналітику в різних секторах культури добре відомі професійному середовищу. Наприклад, усі знають можливості та конкретні аналітичні публікації Дарії Барьор у кіномистецтві. Або Костянтина Дорошенка в літературі або сучасному живописі. Або Олега Вергеліса в театральному мистецтві. Можна згадати ще багатьох, але нікого з них немає серед аналітиків УКФ. Більше того, Дарія Барьор здатна проаналізувати ситуацію з кіноіндустрією, але вона не зробить аналізу видатків на культуру, тут краще згадати Віталія Бабенка. А, якщо йдеться про нематеріальну спадщину, то найкращій аналіз зробить Олександр Буценко, або Валентина Дем’ян, але аж ніяк не завбібліотекою одного з академічних інститутів. Бо експерти завжди мають вузьку спеціалізацію. А ще – вони люди достатньо зайняті своїми професійними справами і подаватися в експерти якогось фонду напевне не будуть. Їх треба ретельно шукати та переконувати.

Спробую сформулювати деякі вимоги до експертів на своєму власному досвіді та спостереженням за тим, як працюють схожі фонди в інших країнах.

1. Експерти мають відбиратися шляхом анонімного опитування в профільних спільнотах;

2. Список експертів повинен бути закритим від усіх, окрім керівництва фонду. Навіть співробітники фонду повинні контактувати з експертами через закриті канали;

3. Експерт не має права розголошувати на час роботи на фонд, що він є експертом фонду;

3. Допуск до конкурсу здійснюється не експертами, а спеціальною службою фонду, яка відповідає виключно за перевірку інформації заявника та виконання формальних правил;

4. Проекти рецензуються анонімно. Експерт не повинен знати від кого поданий проект.

5. Експерт не може брати участі в будь-яких проектах, які фінансує фонд, не лише під час своєї експертної роботи на фонд, але й протягом 3-5 років після її закінчення.

Якщо цього не дотримуватися, то все відбуватиметься «по знайомству».

Підсумую – Мінкультури повинно переглянути, спрямувати та скоординувати діяльність УКФ відповідно до покладених на міністерство завдань. Треба визначити основні напрямки державної політики в сфері культури в діяльності фонду. А в межах цих завдань вже можна робити підтеми в залежності від ситуації та короткострокових пріоритетів, типу: діти, столиці, маршрути. Якщо цього не зробити, УКФ остаточно ризикує перетворитися на годівницю для фальшивих експертів.

Наостанок пару фраз для тих, «хто в темі». Є така стара байка, яка закінчується словами: «і налетіла повна хата мух». Я планував її використати тут, але раптом вигадав таке:

Утік пан. Злякався когось, кинув все та й чкурнув невідомо куди «за границю». І от зранку лакеї тихенько заходять до панських покоїв, роздивляються, лазлять по шафах, по столах, потім вдягають панське плаття та сідають пити каву. Говорять іноземною мовою: «Адвокація в нас…». Усе, стали вони панами!

Але у жодній європейській країні в державному фонді, який розподіляє кошти державного бюджету на культуру, не може бути експертів, пов’язаних, приміром, з антикварним бізнесом. Існує навіть повна заборона на такі контакти.

У будь-якій європейській країні підозра в корупції передбачає миттєву відставку. А людей, які хоча б опосередковано запідозрили в цьому, звільняють, причому так, що вони вже ніколи не мають можливості працювати в будь-якій державній установі.

От не виглядає все це в нас європейським, попри «панське плаття». Не виходить європейського державотворення, як не копіюй. А самі зробити щось своє не здатні…

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Жовтень 2020

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Вересень | Листопад